П`ятниця, 18.10.2019, 05:11
Вітаю Вас Гість | RSS

Меню сайту
Статистика

Пользователей сайта :
Всего :

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Календар
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Годинник
Контакти
вул. Некрасова, 127
м. Біла Церква, Київська область, 09100
-------------------------
тел.(04563)7-01-10
E-mail:
school21ukr2@ukr.net

Музей І. С. Нечуя-Левицького

В 1993 році в школі створено єдиний в Київській області музей І. С. Нечуя-Левицького, який у 1997 році став лауреатом міської літературно-мистецької премії імені Нечуя-Левицького. Керівник музею вчитель української мови та літератури Косолап Тетяна Василівна.

 

         Іван Семенович Левицький (літературний псевдонім — Нечуй) народився 13 (25)листопада 1838 року в Стеблеві, в сім’ї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян.
На сьомому році життя хлопця віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. Там опанував латинську, грецьку та церковнослов’янську мови. Незважаючи на сувору дисципліну, покарання й схоластичні методи викладання, Левицький навчався успішно й після училища в чотирнадцятилітньому віці вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік. У семінарії захоплювався творами Т.Шевченка, О.Пушкіна та М.Гоголя. Закінчивши семінарію, І.Левицький рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем церковнослов’янської мови, арифметики та географії. 1861 року Левицький вступає до Київської духовної академії. Не задовольняючись рівнем освіти в академії, вдосконалює свої знання самотужки: вивчає французьку й німецьку мови, читає твори української та російської класики, європейських письменників.
       1865 року І.Левицький закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії (1865—1866), в гімназіях Каліша (1866—1867) та Седлеця (1867—1872). Одночасно з педагогічною діяльністю І.Левицький починає писати.
       У 60-х роках він написав комедію «Жизнь пропив, долю проспав» і повість «Наймит Яріш Джеря». Працюючи в Полтавській семінарії, він у 1865 році створює повість «Дві московки». Згодом з’явилися оповідання «Панас Круть» та велика стаття «Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності», що побачили світ у львівському журналі «Правда», оскільки через Валуєвський циркуляр 1863 року українська література на Наддніпрянщині була під забороною. З 1873 року І.Левицький працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів, які на таємних зібраннях обговорювали гострі національні та соціальні проблеми.
       Тут можна прочитати деякі з його творів: http://library.org.ua/?tag=nechuj-levytskyj
1874 року вийшов у світ роман «Хмари», а наступного року — драматичні твори «Маруся Богуславка», «На Кожум’яках» та оповідання «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти». Пізніше письменник створює такі шедеври української літератури, як «Микола Джеря» (1878), «Кайдашева сім’я» (1879), «Бурлачка» (1880), «Старосвітські батюшки та матушки» (1884). 1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе виключно літературній праці. У Києві він написав оповідання «Пропащі» (1888) та «Афонський пройдисвіт» (1890), казку «Скривджені» (1892), повість «Поміж порогами» (1893). На початку століття письменник звертається до малих форм прози, пише здебільшого статті, нариси, зокрема статті «Сорок п’яті роковини смерті Тараса Шевченка» (1906) та «Українська поезія». До кінця життя І.Левицький жив майже у злиднях, у маленькій квартирі на Пушкінській вулиці, лише влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву. Помер 2 квітня 1918 р. Поховано його згідно з постановою Центральної Ради на кошт Української держави.
        Експозиція музею відкривається репродукцією старовинної картини «Козак Мамай». У сім'ї Левицьких така картина була реліквією, бо, за свідченням Івана Семеновича, Левицькі походять від простих запорізьких козаків. «Мої предки, - читаємо в автобіографії класика, - звались не Левицькими, а Леонтовичами, і тільки дід змінив давнє прізвище на модну тоді фамілію Левицьких».
 
 
 

 

    З часу відкриття музею у нас побували тисячі відвідувачів. Це люди різного віку, різних професій, національностей. Найбільше серед них учнів і студентів. Для одних - це перша зустріч з І.С.Нечуєм-Левицьким, хвилююче відкриття неосяжного світу його прозового слова. Для інших - радісна зустріч з добре знаним улюбленим письменником.

    У музеї також періодично працюють виставки творів місцевих письменників та художників; організовуються конференції за творами І.С. Нечуя-Левицького, літературні читання.

 

У Книзі відгуків багато записів відвідувачів зі словами вдячності за безперервну майже двадцятирічну роботу музею, з побажаннями подальшого існування і процвітання. Ось фотографії деяких сторінок Книги відгуків:

        У музеї побували відомі київські письменники:  Олег Орач, Павло Перебийніс, Петро Масенко, Анатолій Дімаров, Петро Вольвач, Михайло Слабошпицький та інші.       

       Одним із найпочесніших гостей нашого музею за останні роки був Борис Ілліч Олійник, який є поетом, академіком, лауреатом численних премій, а серед них – Державної премії України імені Т.Г.Шевченка, Міжнародної української премії ім. Григорія Сковороди й інших, був народним депутатом України, очолював Комітет Верховної Ради у закордонних справах і зв’язках СНД, голова Українського фонду культури. 

11 листопада 2011 року - шкільний музей відвідував заступник Голови Верховної Ради М. Томенко та письменник М. Сом. 

  
Корисні посилання
Національна дитяча гаряча лінія Національна дитяча гаряча лінія
Календар
«  Жовтень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Пошук
Архів записів